У роботі Форуму взяли участь 30 делегатів-представників парафій Південно-західного деканату, священнослужителі і миряни, які спільно шукали відповіді на сучасні виклики, що постають перед українською родиною в умовах війни, вимушеної еміграції та життя в діаспорі.
Форум розпочався Божественною Літургією, яку очолив отець-декан Іван Сохан у співслужінні священників деканату. У своїй проповіді на Євагелія дня (Мт. 8, 5-13) протопресвітер звернув увагу на те, що родина, її члени, та вся драма відносин і пережиттів у ній, стоять у центрі уваги Єванеглія та вчення і діяння Ісуса, та відзначаються особистим та індивідуальним підходом до кожної ситуації. Саме тому ми зібралися тут і тепер, щоби спільно, на заклик Церкви та ведені Святим Духом прислухатись і стати голосом родин наших парафій і деканату. Після спільного богослужіння учасники урочистою процесією внесли книгу Святого Євангелія до зали засідань, підкреслюючи, що саме Боже Слово є основою будь-яких церковних роздумів і рішень.
Програма форуму передбачала спільну молитву, пленарні доповіді, працю в малих групах, представлення напрацювань та вибори делегатів на Загальноцерковний форум УГКЦ.
Відкриваючи форум, учасники в молитві прикликали Господнє благословення та заступництво Пресвятої Богородиці.
На початку було зачитано Слово Архиєрея, у кому Апостольський екзарх владика Богдан Дзюрах наголосив, що українська родина сьогодні перебуває в самому центрі історичних подій. Саме сім’ї виховали тих, хто нині захищає свободу України, але водночас вони самі несуть важкий тягар війни, втрати дому, вимушеної міграції та психологічних ран. Архиєрей закликав присутніх уважно «прислухатися до того, як б’ється серце української родини», щоб як Церква ще краще послужити кожній сім’ї.
Важливим елементом Форуму стала доповідь психологині Марії Тракало, присвячена психологічному та духовному стану українських родин в Україні та за кордоном. Особливу увагу було звернено на наслідки війни, тривалої розлуки, вимушеної еміграції та необхідність поєднання духовного супроводу із професійною психологічною допомогою. Ця тема перегукувалася із Посланням Синоду Єпископів УГКЦ, яке наголошує на важливості підтримки сімей, що переживають втрати, вимушене переселення, поранення чи інші наслідки війни.
Третя рограмна доповідь була присвячена узагальненню основних документів УГКЦ щодо душпастирства родини. Учасники ознайомилися зі Стратегією сімейної політики УГКЦ, рішеннями Синоду Єпископів 2025 року, Синодальним посланням «В надії витривала, в любові сильна», а також із доповіддю Комісії мирян і родини Апостольського екзархату про душпастирство українських родин у Німеччині та Скандинавії. Головною думкою доповіді стало усвідомлення того, що родина є «домашньою Церквою», а її супровід має залишатися одним із пріоритетів сучасного церковного служіння.
Після смачного обіду, приготованго парафіянами бамберзької громади, учасники розпочали працювати у трьох групах. Відповідно до рекомендацій організаторів, кожна група обрала модератора та секретаря і спочатку обговорила почуті доповіді, а відтак здійснила аналіз сучасного стану душпастирства родини за методологією SWOT. Делегати визначали сильні та слабкі сторони, можливості й загрози, а також формулювали конкретні пропозиції для розвитку родинного душпастирства на парафіяльному, деканальному та екзархальному рівнях.
Підсумовуючи роботу Форуму, модератори представили результати групових обговорень, які стануть внеском Південно-західного деканату до загальноекзархального та загальноцерковного обговорення питань душпастирства родини. Також відбулися вибори представників деканату на Загальноцерковний форум УГКЦ, який продовжить цю працю вже на загальноцерковному рівні.
На закінчення форуму учасники звернулися до Господа у молитві праведного митрополита Андрея Шептицького за українську родину, просячи Божого благословення для батьків, дітей, священників і всього українського народу. На прощання кожен делегат отримав символічні памʼятки - образ Пресвятої Богородиці - захисниці життя від зачаття до природньої смерті, - а також воскові свічі від українських пасічників, як символ батьківщини-України і родинного дому, де кожен як у вулику трудиться і приносить свою частку на спільне благо і добро кожного.
Форум у Бамберзі засвідчив, що українські громади в Німеччині прагнуть не лише зберігати віру та національну ідентичність, але й активно відповідати на виклики сьогодення. Спільна молитва, відкритий діалог, взаємне слухання та пошук конкретних душпастирських рішень стали важливим кроком до того, щоб українські родини, незалежно від того, де вони сьогодні живуть, відчували живу підтримку своєї Церкви та знаходили в ній місце надії, єдності й духовного зростання.